Інтерв'ю Володимира Зеленського The New York Times

Повний текст інтерв'ю Президента України Володимира Зеленського The New York Times. Розмова відбулася 16 грудня 2020 року.

– Пане Президенте, добрий день. Дякую за ваш час. З прийдешнім вас. Які плани на 2021 рік, які головні проблеми потрібно буде вирішувати в Україні?

– Ви почали з найскладнішого питання. Раніше я жив глобальними планами. Коли став Президентом України, крім стратегічних, великих напрямків, на жаль, ми всі з вами отримали ковід, і ми всі живемо сьогоднішнім днем. Щоранку я прокидаюся й отримую моніторинги: з сьомої ранку окремо від Міністерства охорони здоров'я, окремо від Прем'єр-міністра, окремо від РНБО отримую (інформацію. – Ред.) з різних регіонів, де скільки людей захворіло, де скільки, на жаль, померло. Я вимагаю, щоб у мене були детальні цифри – хто помер, який вік, скільки медиків, яка кількість поліцейських, який відсоток учителів, усіх контактних людей, ті, хто потенційно мають більше контактів і можуть бути носіями. І, звісно ж, кількість дітей – хворих і померлих. Але, слава богу, статистика щодо дітей і в нас, і в усьому світі мінімізована, тому що діти легше все переносять. Сьогодні з ранку настрій у мене кращий, бо ми вже тижнів зо два-три поспіль отримуємо статистику, скажімо так, стабілізації цієї складної ситуації. Тому що приблизно місяць тому в нас почалася хвиля, і ми отримували щоденний приріст +1000 хворих. На 40 мільйонів – це багато, я вважаю. І хоч мене й заспокоюють медики, що це нормально порівняно з іншими країнами Європи, але ви ж знаєте, що перш за все ти дивишся, що в тебе, як то кажуть, що у твоєму домі, а потім – що в сусідів. Важливо, що в сусідів, але все-таки кожен думає про свій дім. Тому наразі ось така ситуація. Зараз знизився відсоток смертності, це хороший сигнал, тому що коронавірус мутує, можливо, він слабшає або людський організм адаптується – тоді це маленький відсоток смертності. Але я вважаю, що тут заслуга медичної системи та медиків, яким доводиться справлятися швидше. Швидкість дуже важлива в цьому питанні, тому що ми боремося за життя людей. На жаль, констатую, що медична система в Україні була розвалена.

– У мене ще питання щодо вакцини. Але спочатку я хотів би запитати про ваші завдання в країні. Ваш колишній очільник Адміністрації (Офісу Президента. – Ред.) Андрій Богдан сказав, що у партії «Слуга Народу» немає більше вирішального голосу в Раді. Як вам вдасться виконати всі завдання? Ви готові, якщо буде потреба, співпрацювати з партією Петра Порошенка «ЄС»?

– Перше питання було складне, а друге – не дуже приємне. Це нормально, це життя. Давайте я відразу відповім щодо планів, тобто про те, як їх реалізувати, тому що дійсно деякі з них пов'язані з голосуванням. Плани. Перше – ми за 28 років вперше відкрили ринок землі, ухвалили важливі законопроекти в цьому напрямку. Було все – страйки, політичний вплив різних фінансових груп, правда, абсолютно ніхто не хотів, щоб ми ухвалили законопроект про землю – основний законопроект на сьогодні. Земельна реформа вже почалася – вперше за 28 років. Це велике досягнення. Друга історія – це інфраструктура, якої, я вважаю, в країні не було, точніше, вона була, але за неї було дуже соромно, доріг в Україні не було. Коли ми кажемо про наступний крок, я говоритиму про інвестиції, про концесію й так далі. А щоб когось запрошувати, треба розуміти, що людина повинна якось до тебе долетіти й доїхати.

І тому потрібно робити інфраструктуру – це вітрина. Багато звинувачень на мою адресу, мовляв, під час пандемії я приділяв багато часу інфраструктурі. Зараз люди побачили, що наші швидкі почали добиратися до хворих швидко. Наші МНС (пожежні машини) почали доїжджати швидше. А в нас, на жаль, таке було – на сході України була велика пожежа, й траплялися випадки, коли не могли дістатися. А зараз не за добу можна доїхати, а з'явилася можливість добиратися за хвилини. Коли гасили пожежі, ми зберегли величезну кількість життів. Зараз ми бачимо, що інфраструктура важлива. Ми вже зробили, й це підтверджено, чотири тисячі кілометрів доріг у цьому році, що перевищує загальну кількість кілометрів доріг, зроблених за попередні 10 років. За рік зробили в 10 разів більше, ніж за десять років у сумі. Це, я вважаю, правильний крок. Скажу чесно, я цим дуже пишаюся, вважаю, що тут усі ми спрацювали. Не можна зупинятися. У нас дійсно є шанс за чотири-п'ять років побудувати в Україні всі інфраструктурні вузли. Ми побудували багато мостів, що теж важливо. До речі, інфраструктуру будуємо, починаючи зі сполучення з окупованими територіями. Туди теж тепер добираються гуманітарні вантажі як з України, так і від Червоного Хреста. Там ми просто побудували мости, відкривали КПВВ – контрольно-пропускні пункти, цього не було. Те саме зробили на території, що прилягає до окупованого росіянами півострова Крим. Там теж відкрили сучасні КПВВ, люди приїжджають, вони можуть там отримати всі адміністративні, фінансові послуги, відпочити, прийняти душ.

Це важливі зміни й важливі реформи не тільки в законах, на словах, а й на ділі. Далі – інвестиції, це кров для організму. Я вважаю, що Україна без них помре. Інвестиції потрібні. Зробили великий майданчик для приватизації, кілька тисяч підприємств передані до Фонду державного майна, який займається приватизацією. Мала й середня приватизація «полетіли» – з точки зору швидкості всі плани перевиконані. Щодо великої приватизації – вона була заборонена на час ковіду, тому трохи зупинена, але там багато робиться. Проголосували важливий закон про концесії, яких не було. Вже кілька портів України передані іноземним інвесторам, укладені договори, вони вже вкладають гроші. Також підійшли до дуже важливого стратегічного етапу – знайшли баланс серед правоохоронних органів, і буде запущена реформа Служби безпеки України, яка не займатиметься економікою. Ми запустили та фактично вже закінчили реформу Генеральної прокуратури. Там не лише закон – переформатували багато, прокурори пройшли конкурси. Ми запустили Вищий антикорупційний суд, і вже є вироки – він працює понад рік. Моя інавгурація як Президента була у травні, а 5 вересня ми запустили Вищий антикорупційний суд. Я вважаю, що це важливо, тому що болюче місце в Україні – це суди, і зараз є Вищий антикорупційний суд, зараз ми «воюємо» з деякими суддями Конституційного Суду, які хочуть зруйнувати антикорупційну структуру в Україні. У них нічого не вийде. Ми все це переформатуємо. І наступний великий етап – це глобальна судова реформа в Україні, яку ми почнемо втілювати з наступного року, тому що вже підготовлено багато законів, підготовлені етапи впровадження цих реформ. Потроху рухаємося. Скажу відверто, через пандемію багато грошей, які йшли на інфраструктуру, ми перенаправили на медицину, підвищили заробітну плату лікарям. Усі лікарі, які борються з ковідом, сьогодні отримують 300% своєї заробітної плати.

Кажучи про Порошенка, ви згадували Андрія Богдана, його слова щодо більшості. Так, є вплив великих фінансових груп, яких іноді називають олігархами, на всіх депутатів усіх партій. Дійсно, нікому не вигідна більшість партії «Слуга Народу». Але відповідь проста: закони голосуються, і результат – на табло. Сьогодні ми можемо дивитися на результат: закони голосуються. Справді, це набагато складніше, ніж було спочатку. Але ви повинні розуміти, що занадто багато інтересантів, щоб гальмувати реформи, які хоче робити Президент з партією. Зрозуміло, що в партії люди різні, і всі люди живі, на когось впливають – по-різному, психологічно. Хочуть впливати всі фінансові групи, серед іншого й фінансові групи Медведчука, Порошенка, які також представлені в парламенті. Тому щодо відповіді на друге питання, чи готові ми співпрацювати, – я не розумію, з ким. З олігархом Порошенком я не готовий співпрацювати. Якщо в межах депутатського корпусу хтось пропонує якісь хороші ініціативи, то я знаю, що всі депутати між собою співпрацюють. Все, що на благо України, – окей. Все, що пов'язане з якимись речами, з лобізмом або ризиками для України, – я не готовий.

– Стосовно олігархів. Ви сказали під час виборчої кампанії, що переможете корупцію. А корупція – це інструмент олігархів. Чи вважаєте ви, що для перемоги над корупцією треба перемогти олігархів?

– Однозначно. Розумієте, це питання, яке хвилює всіх. Мене хвилювало як громадянина. Я вважаю, що в олігархів у цьому цивілізованому світі є два виходи: олігархи стають великим бізнесом, і тоді вони не мають впливу ні на політику, ні на засоби масової інформації. Тоді, якщо вони платять податки й забезпечують робочі місця, у держави з ними прекрасні робочі відносини. Якщо фінансові групи мають політичний вплив, постійно займаються лобізмом, мають ЗМІ, у яких вони не просто міноритарії, а контролюють інформаційну політику, вони з великих підприємців перетворюються на олігархів. І тоді держава повинна з ними боротися. Що в нас. Я вам сказав, що вони представлені у Верховній Раді, і, на жаль, мушу констатувати, що власниками всіх телевізійних груп сьогодні є такі великі підприємці, як ми їх з вами називаємо, олігархи. Коли цим речам державі вдасться запобігти, тоді ми переможемо олігархів.

Чи переможемо ми повністю корупцію після перемоги над олігархами? Ні. Тому що не тільки такими засобами перемагається корупція. Я вважаю, що передусім потрібна цифровізація, тому це окремий напрям, яким ми займаємося. Менше контакту людини з чиновником – більше цифрових напрямків. Ми вже зробили багато всього: і водійські посвідчення, і цифровий паспорт. Ми в цьому перші у світі. Таку річ ми швидко зробили: зараз усі дотації, які буде отримувати малий бізнес, – вони знову отримуватимуть їх в електронному вигляді. Ось цей наш великий портал під назвою «Дія» – ресурс, на якому всі ці права, паспорти, закордонні паспорти тощо, – ми все зосереджуємо на ньому, і вже сьогодні на ньому буде такий додаток, коли весь наш постраждалий малий бізнес зможе отримати гроші, зареєструвавшись там, якщо ми запровадимо локдаун.

– Коломойський відкрито критикує антикорупційні вимоги МВФ щодо регулювання у банківській сфері, він казав про розворот України до Росії. Що ви робите зараз, щоб показати, що не поділяєте його поглядів? Якщо ви їх не поділяєте...

– Я не впевнений, що повинен щось показувати, тому що показують зазвичай ті, хто хоче на публіку продемонструвати недостовірність своїх внутрішніх рішень. Я вважаю, що держава чітко позиціонує свою політику. Ігор Коломойський не є Президентом. І виступати від України, від імені Президента України, від уряду України він не може. Це заяви одного з бізнесменів, одного з олігархів. Щодо наших стратегічних партнерів, то Україна обрала собі стратегічних партнерів – ЄС, Альянс (НАТО. – Ред.), США – це наші важливі партнери, які підтримують нас і в санкційній політиці проти російської агресії на Донбасі. Що ж до мене особисто, то моя позиція зрозуміла й пряма: ми, звичайно ж, хочемо бути незалежною, сильною країною. Звичайно ж, ми хочемо бачити себе в межах Європейської спільноти, всередині ЄС. Звичайно ж, ми вдячні США, які нас підтримують, це наш стратегічний партнер. Ми стали партнером з розширеними можливостями НАТО. Це дії, не слова. І великі дії, тому вони ведуть до результату. І заяви будь-кого не можуть впливати на думку суспільства щодо геополітичного напряму України.

– Його (Ігоря Коломойського. – Ред.) позиція щодо реформи, просування ідеї «соросят» на його телеканалі. Як ви можете показати, що він не впливатиме на реформу у банківській сфері?

– Стосовно банківської сфери... Ми ухвалили дуже складний закон щодо неможливості впливу ззовні на банківський сектор. Дався він нам дуже складно, ухвалювали його дуже довго. Тут я хотів би, щоб міжнародні партнери проаналізували всі партії, які не голосували за цей закон. Мені здається, там є відповідь. Тому що іноді, декларуючи свою демократичну або проєвропейську позицію, деякі так звані проєвропейські партії в стінах парламенту України не голосували за цей законопроект. Мені здається, що ось це – ще один показник не порожньої риторики, не порожнього політиканства, а реальних дій. Я вважаю, що ми перемогли на цьому напрямку, тому на банківський сектор ніхто, включно з паном Коломойським, на сьогодні не може впливати.

Національний банк є незалежним. Монетарна політика і взагалі політика Національного банку на сьогодні незалежні. Вони мають повну підтримку від мене. Це стосується й антикорупційних органів. Вони чудово розуміють, що я їх не «ламаю», не втручаюся в їхні серйозні кейси. Скажу чесно, вони до мене, навпаки, звертаються по підтримку і в дуже складних ситуаціях цю підтримку одержують. Хоча я не втручаюся в діяльність правоохоронних органів, але іноді звертаюся до них, кажу: «Давайте прискорювати процеси, тому що є відчуття, що іноді по серйозних кейсах ви затягуєте процес». Адже на людину можуть впливати, коли вона дає цю можливість. Мені народ дав такий мандат віри й довіри, що я вважаю, що з цим мандатом на мене ніхто впливати не може й не здатний.

– У новому році в Сполучених Штатах буде новий Президент. Якими ви бачите відносини між США та Україною?

– По-перше, я хочу подякувати США в цілому за постійну двопартійну підтримку, а також за підтримку і Сенату, й Конгресу. Ми стратегічні партнери. Мені здається, що ставлення США до України – це так само, як ставлення США до демократії. Незалежно від того, який Президент, він завжди поважатиме демократію, і точно так само, незалежно від того, який Президент, завжди буде таке ставлення до України. Принаймні мені так здається.

Самі жителі США не дозволять антиукраїнську риторику будь-кому, хто представляє владу, тому що Америка показує на ділі свою підтримку, ми вдячні за санкційну політику – вона серйозна. І про кримські санкції, і про «Північний потік» – це для нас було стратегічно (важливо. – Ред.), і це було дуже складно. Щодо «Північного потоку», то США тут точно зіграли головну скрипку. Тому я повинен подякувати за це Сполученим Штатам періоду Дональда Трампа і його адміністрації. Я вдячний за те, що ми стали партнерами НАТО з розширеними можливостями, за всі санкційні дії проти Росії, а також за навчання з НАТО. Наші відносини не припиняються. Що стосується економіки, я вважаю, що цих відносин було замало. Мені дуже сподобалися меседжі нового Президента, пана Джо Байдена, який заявив про те, що в них, його команди, є концепт глобального стратегічного бачення безпеки у Європі. І, звісно, це дуже важливо для нас. Тому що якщо ми говоримо про безпеку у Європі, то єдина війна в Європі на сьогодні – це війна на Донбасі. Це війна, війна саме України. Новий Президент Джо Байден, мені здається, знає Україну краще, ніж його попередник, бо ще до свого президентства він, так би мовити, мав глибокі відносини з Україною й добре розуміє росіян, добре розуміє різницю між Україною та Росією і, мені здається, добре розуміє ментальність українців. Це дуже допоможе посилити ці відносини й додати в процесі врегулювання війни на Донбасі й деокупації наших територій. Мені здається, США можуть сильно додати, дуже сильно.

– У скандальному випадку з імпічментом ви опинилися між Трампом і Байденом. Тепер, коли вибори пройшли, чи думаєте ви, що Україна буде вільна від американської політики? Ви цьому раді? Як ви вважаєте, після того, як вибори в Америці відбулися і змагання між Трампом і Байденом вже в минулому, чи може бути Україна вільна від цього конфлікту?

– Якщо чесно, я не вважаю, що Україна була об'єктом цього конфлікту, це все-таки внутрішня політика Сполучених Штатів. Я не раз говорив, що не хочу, щоб Україна суб'єктивувалася в цьому напрямку, тому що це не наша країна. Ми прекрасні партнери. Але партнери де? Давайте будемо прекрасними партнерами в геополітиці, в економіці між нашими країнами, але точно не між особистостями, тим більше між двома претендентами на посаду наступного Президента США. Тому я не вважаю, що ми були в цьому конфлікті. Окей, нас затягували. Але я вважаю, що ми поводилися достойно, як належить незалежній країні, навіть незважаючи на те, що вона територіально й чисельно менша, ніж США. Я мав на увазі, що важливо залишитися геополітичним партнером і посилити економічний напрямок, якого мало між нашими країнами. Хоча там обіг близько 6 мільярдів був у 2019 році, хоча все-таки у нас велика країна, у нас є інтерес в LNG, сільському господарстві, машинобудуванні, залученні американських технологій, у нас є інтерес в обміні досвідом і в IT-сфері, тому що у нас хороші фахівці, і в Сполучених Штатах Америки вони теж сильні. Робити якісь великі речі, відкриття в майбутньому – ось інтерес взаємодії зі США, ось чого, мені здається, не вистачало тривалий час Україні та США.

Ми – космічна держава, Сполучені Штати Америки теж, ми можемо згадати ті ж дев'яності роки, коли у нас був політ космічного корабля з нашим першим українським космонавтом Каденюком, і тоді разом зі США, з партнерами готувався кейс. Минуло понад 20 років, а більше якихось таких відкриттів у науці, в мистецтві, в технологіях, у медицині, таких глобальних сучасних речей не було. Ось куди треба рухати таланти однієї й іншої держави.

– Вам би хотілося, щоб США відігравали активну роль у переговорах у врегулюванні конфлікту з Росією? Чи повинні Сполучені Штати брати участь у Нормандському форматі?

– Дуже хотів би. Ви знаєте, ми дуже не хочемо топтатися на місці. І дійсно, в Нормандському форматі, який породив Мінські угоди, ми зробили важливі, я вважаю, кроки вперед. У нас зараз дійсно в десятки разів менше загиблих і поранених. Однак Донбас вмирає без України. Присутність там окупаційних військ вбиває технології, освіту, медицину, є екологічні катастрофи у зв'язку із затопленими шахтами, мародерство й розпиляні на метал заводи, які там були. Ситуація страшна, тому я кажу справедливо – Донбас без України вмирає. Тому я вважаю, що Сполучені Штати Америки можуть дуже сильно вплинути. Я вважаю, що посилити наші переговори в Нормандському форматі міг би Президент Байден, знову ж таки тому, що він добре розуміє питання України та Росії. По-друге, він говорив про безпеку у Європі, і, по-третє, ми вважаємо, що говорити просто про фінал війни вже мало. А що робити потім? Нам потрібна реінтеграція Донбасу. А щоб реінтегрувати Донбас, потрібні сильні компанії, сильні технології, безпека та гроші. І тут, я вважаю, ми не впораємося самі. І ми бачимо вільну економічну зону на території Донбасу, щоб там були певні преференції для того, щоб зайшов бізнес. І тут ключову роль могли б відіграти Сполучені Штати Америки. Ну й ми розуміємо, що Сполучені Штати Америки на сьогодні – гарант безпеки у світі, серйозний стратегічний гравець, тому такі кроки могли б прискорити фінал війни на Донбасі і початок великого будівництва, великої реінтеграції Донбасу.

Є ще один кейс. Я вважаю, що однозначно не обійтися без Сполучених Штатів Америки в питанні Криму, тому що питання Криму та його деокупації не перебуває на порядку денному Нормандського формату та Мінських угод. Шість років це питання було в повітрі, і дійсно, Європа та Сполучені Штати Америки опційно робили все можливе, але кроки з деокупації має робити відповідний союз держав, союз лідерів, у якому буде визначена карта всіх кроків з деокупації Кримського півострова. Зараз ми створюємо «Кримську платформу» і, звісно, хотіли б у ній бачити ті країни, які будуть ключовими гравцями, ключовими гарантами повернення та деокупації Криму. Повернення Криму і нашої територіальної цілісності. І США могли б бути лідером у цьому напрямку.

– Ви сказали, що Байден має великий досвід роботи з Росією та Україною, Східною Європою. Наскільки цей досвід міг би бути корисним для України? Чи маєте ви додатковий коментар?

– У якийсь момент ми, на жаль, втратили спецпредставника по Україні у США Курта Волкера, він робив дуже важливі сполучні кроки і міг спілкуватися як з Україною, так і прекрасно спілкувався з Російською Федерацією і знав усю інформацію не з чуток. Я вважаю, що втрачена позиція, але такий спецпредставник або такий орган повинен бути. Дуже важливо – обрати таку людину, яка здійснюватиме потрібні кроки, яка розуміє українську ментальність. Важливо не помилитися в цьому кадровому питанні. Тут Президент Байден має всі максимальні шанси, тому що він багато працював з Україною, він – практик і розуміє менталітет, розуміє важливі моменти, пов'язані з реформами. Знаючи реформи в Україні, він розумітиме й зможе відрізнити реальну інформацію від фейків. Це дуже важливо, щоб не розірвалися стосунки між Україною та США. Важливо розуміти, що реально відбувається. І тому мені здається, що ось це розуміння новим Президентом США реальності в Росії, в Україні, у Європі дасть велику можливість вирішення всіх конфліктних завдань.

– Чи вважаєте ви, що втручання Туреччини у війні в Карабасі, перемога Майї Санду в Молдові й протести у Білорусі – приклад того, що Росія втрачає вплив у колишніх радянських республіках?

– Ми це добре розуміємо, тому що ми тут прожили життя, і конфлікт Нагірного Карабаху пам'ятаємо довгі десятиліття. І ніхто не радів, коли гинули люди, звичайні громадяни з обох сторін цього конфлікту. Але порівнювати військовий конфлікт між Вірменією та Азербайджаном і між Україною та Росією неможливо, тому що ми розуміємо, наприклад, що таке різна ментальність і різне віросповідання, різні релігії. Це те, що там. Складний конфлікт заснований на цьому. Щодо нас – у нас люди, які захищають Україну на Донбасі, розмовляють як російською, так і українською. Питання мови у нас не стоїть, у нас люди воюють за незалежність своєї країни. Потім – у нас люди воюють з людьми такої самої релігії. Буває й таке. Тому порівнювати неможливо. Це найтрагічніше і найсмішніше – коли був окупований Донбас, казали, що у Донбасу забирають російську мову. Це була просто сильна інформаційна атака Російської Федерації. Приклад, який я вам навів, коли люди, що розмовляють російською, захищають незалежність України. То як вони можуть забирати російську мову в Донбасу?

Україна ж, я вважаю, нічого не порушила у відносинах з росіянами. Світ давно має бути ліберальним і вирішувати питання в законодавчому полі, а не з автоматом у руках.

Стосовно послаблення впливу Росії – не знаю. Скажу вам як суб'єкт такого конфлікту, тому що я Президент України й бачу, що вони (представники РФ. – Ред.) є, я бачу їхню присутність. І вони також є суб'єктами – разом з Україною – в Мінських домовленостях. І суб'єктом цієї війни. Поки це є, поки вони є суб'єктами війни, я не бачу, не спостерігаю того, про що ви говорите.

Щодо перемоги Майї Санду на виборах, то скажу вам відверто, народ, Молдова обирають того, кого вони хочуть. Але до виборів відкриту підтримку комусь із кандидатів Україна давати не могла. До того, як Майя Санду стала Президентом, вона як Прем'єр прилітала в Україну, і я зустрічався з нею і знаю її позицію щодо Криму, і мені її позиція щодо України в цілому, щодо війни на Донбасі зрозуміла набагато більше, ніж позиція попереднього Президента Додона. Я з Майєю із задоволенням зустрівся. Більше контактів з іншими лідерами влади або колишньої влади в Молдові у мене не було зі зрозумілих причин, які я вам щойно пояснив. Я підтримую Майю, вона це знає. Я говорив їй це й до виборів – який би не був результат, ми вас підтримуємо, мені дуже симпатична Молдова в цілому з таким лідером, і я бажаю їй демократичного розвитку. Молдова цього заслуговує.

– Питання в тому, а що, коли Росія веде більш обережну політику, і чи відкриється через це можливість досягти миру на Донбасі? Чи бачите ви якісь зміни, які показали б, чи відкриється вікно можливостей на Донбасі, чи ні?

– Усі конфлікти, які існують сьогодні у Європі, де так чи інакше є присутність Російської Федерації, я вважаю жахливими і, звичайно ж, дуже всім бажаю, щоб це закінчилося. Всі ці конфлікти – це показник того, що всюди, де була «заморожена» територія – це Придністров'я, це Абхазія, це Донбас, це Карабах, – всі ці території з роками програють у розвитку, програють економічно. Але найстрашніше – програють люди. Коли я кажу, що програють люди, я маю на увазі і людей, які живуть на цих окупованих територіях. Вони програють тому, що розривають стосунки з центральною частиною їхньої країни. Вони «в повітрі», не розвиваються, вони страждають, і найстрашніше, що вони просто доживають життя, не отримуючи від нього задоволення, і вони прирікають всі наступні покоління на таке життя. Життя в ізоляції в той момент, коли сучасний світ ширший і набагато прекрасніший. Тому я вважаю, що весь цей напрямок не має жодного результату в майбутньому. Але всі ці конфлікти не можуть зрівнятися з конфліктом між Україною та Росією, тому що ми дуже великі. Україна дуже велика. І те, як ми захищаємо нашу країну – на самому початку ми показали, що окупувати Україну неможливо. Всі помруть тут, але незалежність нашої країни ніхто не віддасть.

– У мене питання щодо цього. Ви готові виконати вимоги Росії та змінити Конституцію, виключити НАТО як ціну за мир?

– У Мінських угодах про членство в НАТО нічого немає, в Нормандському форматі нічого про членство в НАТО немає. Стосовно змін до Конституції в напрямку децентралізації ми говоримо: це згідно з Мінськими угодами, на це ми готові. Змінювати Конституцію в тому напрямку, про який ми іноді чуємо в медіапросторі від Російської Федерації, – тут вони знають мою позицію, я говорив Путіну прямо, що тут я не згоден. Я розумію, що ми хочемо окремі повноваження, право вибору, щоб ніхто потім не спекулював на питаннях мови, щоб жителі Донбасу розмовляли, як вони хочуть, – будь ласка, на всі ці речі, я вважаю, що ми повинні бути максимально ліберальними. Всі зміни за «Мінськом» у межах децентралізації в Конституції – ми це робимо. Я це говорив Президенту Російської Федерації на зустрічі в Нормандському форматі. Ми це будемо робити, незалежно ні від чого. Ми хочемо, щоб на місцях у людей було більше повноважень, більше вибору, щоб вони розпоряджалися грошима, а не отримували від центральної влади завдання, що постійно спускаються. Ми це й так робимо. Якщо захочемо в цьому напрямку Донбасу більше преференцій, ось такі компроміси можуть бути – це нормальні компроміси, без компромісів війна не закінчиться, я це розумію. Але скрізь має бути логіка. В усіх діях, в усіх компромісах має бути логіка. Логіка і результат.

– Чи буде потрібне для миру на Донбасі велике перемир'я між Росією та Заходом, чи миру можна досягти навіть у тому разі, якщо те, що деякі називають «новою холодною війною» між Заходом і Росією, триватиме? Чи можна досягти миру в Україні й наскільки це тісно пов'язано, що його не досягти без глобального миру між Заходом і Росією?

– Я не дуже люблю розмірковувати про глобальні речі. Я хочу пояснити свою позицію. Коли ми говоримо, що Сполучені Штати Америки сядуть за стіл з Російською Федерацією і вони домовляться про все, про весь світ – я в це не вірю. Тому що багато різних інтересів, і треба не забувати, що кожна маленька країна має свою незалежність і своє бажання. І великі гравці ніколи не зможуть домовитися в цілому про все, тому що в кожної країни є своє «я». І я, Президент України, не хотів би, щоб стосовно миру на Донбасі й умов цього миру домовлялися якісь глобальні гравці. Для нас важливо бути за цим столом переговорів, тому що без нас неможливо домовитися. Тому що суб'єктом цієї домовленості є Україна.

– У мене одне питання щодо вакцини. Переговори про закупівлю вакцини Pfizer – вони були зупинені через нещодавню заборону експорту препарату зі США? Якщо російська вакцина «Супутник» задовольнить вимоги України, ви дозволите її виробництво на території вашої країни?

– Ендрю, я вам спробую пояснити все, що в принципі відбувається зараз з вакциною. Я думаю, ви добре знаєте це питання, але я скажу, оскільки теж глибоко цим займаюся щодня. Я зіткнувся з тим, що втрачені позиції України у світі та Європі з точки зору пріоритетності країн. Ми не входимо до списку країн, які першими отримують вакцину. Я не знаю, скільки десятиліть втрачено за час незалежності, але це є, і я визнаю цей факт. Я з цим борюся.

Тому тут ми повинні бути, скажімо так, акробатами в політиці, щоб примудритися якимось чином потрапити в пріоритет країн, повинні бути дуже гнучкими, дипломатичними. Звичайно, я б цього не хотів, звичайно ж, будь-який закон, який блокує експорт вакцин, я як Президент не можу підтримувати просто тому, що це ще один крок до того, що ми можемо бути в кінці черги з вакцинації, а значить, більше українців загине. Я не можу підтримувати будь-яке подібне законодавство будь-якої країни, навіть якщо це наш стратегічний партнер, незалежно ні від чого.

Я вважаю, що саме США та Велика Британія сьогодні могли б дуже сильно вплинути на те, щоб Україна була в пріоритеті країн Європи, які отримують вакцину першими.

Я вважаю, що це питання може стати ще одним геополітичним ударом, це буде ще одна найсильніша інформаційна війна з боку Росії, й тут уже все в руках Сполучених Штатів Америки. Чому? Тому що вакцину «Супутник» сьогодні пропонують у суспільстві і в інформаційному просторі України. Російська Федерація використовує для цього телеканали, зокрема українські, які є союзниками політики Російської Федерації. Звичайно, пояснити українському суспільству, чому якщо Америка та Європа не дають тобі вакцину, ти не повинен брати її у Росії, – будь-якій людині, яка помирає, пояснити це неможливо. Інша річ, що ми не повинні допускати того, щоб Україна брала російську вакцину, яка не пройшла всі випробування. У нас з вами немає реальних доказів, що ця вакцина має стовідсотковий позитивний ефект. Більш того, я не можу взяти відповідальність за вакцину, наслідків дії якої ми не знаємо. Україна передусім базує своє рішення на тому, щоб вибрати безпечну вакцину.

– Ви готові брати «Супутник», якщо він буде безпечний?

– Все дуже просто. Україна рятуватиме своїх людей, Україна боротиметься за те, щоб наші партнери дали нам вакцину, яка підтверджена – Moderna, Pfizer, AstraZeneca. Це те, що підтверджено. Ми розуміємо, що деякі з цих компаній мають заводи по всій Європі і навіть у Російській Федерації, наскільки мені відомо, тому тут питання передусім у якості вакцини.

– Ми багато чого обговорили. Я дуже вдячний і радий, що ви виділили час. Повернемося до ситуації з пострадянськими країнами. Ви найголовніший демократичний лідер на пострадянському просторі. Чи відчуваєте ви конкуренцію з Путіним або (лідерами. – Ред.) будь-яких інших країн, наприклад Грузії, Білорусі, які прагнуть до цього? Якою ви бачите вашу роль на цій території?

– Я хотів би, щоб ми закінчили війну на Донбасі. Я думаю, це буде дуже серйозний крок до фіналу подібних конфліктів на пострадянському просторі. Я дуже хочу добитися цього й докладаю для цього всіх зусиль. Я вважаю, що мій досвід, у разі позитивного результату, і досвід моєї команди буде незамінний у майбутньому. Я думаю, що це буде дуже хороша допомога іншим країнам, тому що я розумію всі нюанси й деталі, як страждають люди і де їм потрібно допомагати, (які потрібні. – Ред.) гуманітарні кроки. Бо війна у нас, вона не десь.

Щодо лідерства, то я дуже спокійно до цього ставлюся. Я хотів би, щоб лідером серед цих країн була Україна як суб'єкт, як країна, як сильна держава, як прозора держава без корупції. Це було б, на мою думку, найбільшою нагородою для мене й для нашого народу. Це важливіше, ніж якась амбіція якогось одного президента в історії великої країни.

– Є питання, яких я не поставив, або предмети, яких ми не обговорювали, які ви вважаєте важливими для американської аудиторії з точки зору того, що скоро у нас змінюється Президент?

– Мені здається, є важливі речі, про які ми дуже мало говорили під час зустрічі з Дональдом Трампом. Я сподіваюся, що при зустрічі з Джо Байденом у мене буде можливість обговорити це повністю і, найголовніше, – реалізувати. Я хочу, щоб наші плани зі США, насамперед економічні, були реалізовані під час моєї каденції і каденції нового Президента США. Перш за все, я хотів би запросити його до України. Мені здається, це дуже важливо, тому що Президента стратегічного партнера в нашій країні дуже чекають.

Стосовно економічних речей, звичайно ж, я хотів би, щоб американський бізнес потужно зайшов в Україну. Я хотів би, щоб ми відчули інвесторів, і ми готові допомагати. Я особисто готовий допомагати, з мене, як кажуть у нас, корона не впаде. Я готовий говорити з будь-якими інвесторами. Всіма: в енергетику, у фінансовий сектор, в напрямок сільського господарства. Плюс, в IT дуже хотілося б якихось речей, які вже є у Сполучених Штатах Америки, щоб вони з'явилися в Україні як символи.

Дуже хотів би, щоб, крім тих фундаментальних речей у промисловості, в машинобудуванні, ми просунулися з точки зору наших відносин у туризмі, з точки зору безвізового режиму зі США, щоб наші люди могли спокійно їздити – хоча б ті, які чудово працюють в Україні, Сполучених Штатах і мають спільні компанії, спільні бізнеси. Почати хоча б із цього. Мені здається, це відкрило б двері для поліпшення наших відносин. Я хотів би побудувати Голлівуд в Україні, я вважаю, що це круто. У Європі є дуже непогані (майданчики. – Ред.) – у Празі, в Угорщині. Україна, повірте мені, багата, щоб тут був такий майданчик. Ми для цього проголосували закон про рібейти. Я думаю, тут місце для інвестицій, рекламні та інші зйомки – теж гарний напрямок. Я хотів би, щоб в Україні з'явився Діснейленд. Дуже хотів би. Я справді вважаю, що наші діти заслуговують цього, а от дозволити собі летіти до Сполучених Штатів Америки або в Париж можуть далеко не всі. Мені здається, що планів багато.

  

Остання зміна сторінки: 21-12-2020 08:22